“Великих” пірамід – суцільно з вапняку із застосуванням граніту; в епоху занепаду пірамідобудування будівництво вели засипним способом, коли з каменю робили тільки похоронну камеру і пошарово зовнішні стіни піраміди, а внутрішній простір засипали піском та уламками каміння.
Після того як заклали перші камені, решту піднімали за допомогою помостів, збитих з коротких балок. Так піднімали із землі каміння на першу сходинку сходів. Там клали камінь на інший поміст; з першої сходинки тягли на другий поміст, за допомогою якого піднімали на другу сходинку.
Деякі піраміди були побудовані шляхом перекочування блоків за допомогою люлечного механізму: подібні пристрої були знайдені при розкопках різних святилищ Нового царства. Крім того, подекуди застосовували так звану “технологію квадратного колеса”: блок квадратного перетину котиться по дорозі, створеній із помостів.
З часів Стародавнього царства головним каменем єгипетських будівельників став вапняк, оскільки саме ця порода була широко розповсюджена вздовж середземноморського узбережжя і долини Нілу від Каїра на півночі до Есни на півдні (рис. 2, 3а, b).