У перших століттях церковний пост у християн був один, який передував Великодню, тобто Великий Пост (Тертуліан, «Про піст»). Церква дотримувалася його на згадку про страждання Ісуса Христа, прикладаючи до себе сказане ним: «Коли забереться у них наречений… тоді поститимуть» (Мт. 9:15).
Ціль посту у утриманні від пристрастей, від засудження ближнього, а відмова від скоромної їжі – лише засіб досягнення цієї мети.
«Сенс посту – у звільненні від того, що може поневолювати людину, спустошувати, зациклювати на собі, відволікаючи її увагу від головного – служіння Богу та допомоги ближньому.